Міражі. Продовження.

міраж

А тепер перейдемо до найцікавішого, та й самого загадкового третього класу міражів. Якщо міражі обох описаних вище класів порівняно просто пояснюються законами заломлення в середовищах із змінною щільністю, то для того класу, про який розповімо зараз, і по цю пору не знайдені задовільні досить повні пояснення. І назву для міражів цього класу надзвичайно важко підшукати. Що це за міражі, найкраще з’ясується з кількох прикладів.

«Жителі міста Буффало в Північній Америці були очевидцями вкрай цікавого явища природи. Близько 11 години ранку на західному горизонті з’явився міраж міста Торонто; лежачого в 50 англійських милях від Буффало (Ці міста розділені озером Онтаріо.) Торонто було видно абсолютно ясно і чітко, як на долоні. Жителі Буффало могли розрізнити великі хлібні склади, готелі і дзвіниці; ясно було видно пароплави і вітрильні човни в гавані Торонто. Через чверть години хмари насунулися на дивовижну картину, і вона поступово зникла».

Це випадок, коли предмети, що відстояли від глядачів приблизно на 90 кілометрів, було видно крупно, як би через підзорну трубу. Інші приклади – ще яскравіше.

У книзі «Популярна фізика» Еміля Дебо (1891 р.) знаходимо описи наступних фактів. «М. Андро бачив в 1852 році з відстані 40 кілометрів дзвіницю Страсбурзького собору, іллюміновану з нагоди святкування. Здавалося, що вона стоїть не далі, ніж за два кілометри. Зображення було гігантських розмірів і настільки ясне, що можна було розрізнити всі кольори ілюмінації».

Дзвіниця виглядала збільшеною в двадцять разів. Це вже зовсім схоже на «чудо», описане в нашому другому епіграфі…

Ось ще кілька випадків міражів такого ж типу. У 1878 році, під час війни США з індіанцями білі у форті Авраам-Лінкольна побачили загін, який тільки незадовго перед цим покинув форт, маршируючи по небу. Сталося так, що через кілька днів весь цей загін був знищений в битві при Літтель-Бігорно. Солдати гарнізону, які бачили міраж, витлумачили його як грізне передвістя.

«Спираючись на свідчення декількох осіб, які заслуговують на довіру, – пише До, Фламмаріон у своїй книзі «Атмосфера», – я можу повідомити про міраж, який бачили в місті Берві (Бельгія) в червні 1815 року. Одного ранку жителі міста побачили в небі військо, і так ясно, що можна було розрізнити костюми артилеристів, гармату із зламаним колесом, яке ось-ось відвалиться… Це був ранок битви при Ватерлоо!» Відстань між Ватерлоо і Верв’є по прямій лінії – 105 кілометрів .

Ось два ще більш яскравих випадки, що ілюструють нічим не зрозумілу «далекобійність» міражів цього класу. Як повідомляє сучасний американський метеоролог Джеймс Гордон, в 1920 голу службовці невеликої станції Багдад (США, дорога Санта-Фе) бачили кілька разів повторюваний міраж. На південь від вокзалу над висохлим озером з’явилося місто, чітко було видно будинки, дерева. Обізнані люди впізнали в ньому невелике каліфорнійське містечко Сан-Хосе. У цьому міражі не було б можливо, нічого дивного, якби не та обставина, що відстань від станції Багдад до Сан-Хосе – вісімсот кілометрів!

Той же Гордон згадує, що на східному узбережжі Америки з’являлися міражі невідомих на перший погляд міст. Зображення було дивно чітким, можна було розгледіти безліч дрібних деталей, і в кінці кінців були впізнані міста Північної Африки. Гордон з жалем відзначає, що ні в одному з цих випадків міражі не сфотографував.

Найдивовижніший з описів міражів приберігали наостанок. Цитую з усіма подробицями повідомлення Н. Ведіте: «В ніч на 27 березня 1898 року серед Тихого океану екіпаж бременського човна «Матадор» (капітан Геркенс) був немало наляканий чудовою фатою-морганою. «Матадор» відплив 18 лютого через Мельбурн у Вальпараїсо, щоб там взяти селітру для Філадельфії. Під час переходу через південну частину Тихого океану екіпажу довелося досить довго спостерігати вражаюче дивне марево. Прямо на «Матадор» нісся човен, не в перекинутому вигляді, як часто буває при подібних відображеннях, а зовсім прямо, стоячи на своєму кілі, чому ілюзія виходила повною. У сьому склянку ночі – інакше, за півгодини до півночі – вахтовий помітив на підвітряній стороні, приблизно в двох милях, великий вітрильний човен, що бореться зі штормом. Ця обставина особливо привернула увагу екіпажу «Матадора», так як океан кругом на величезному просторі був абсолютно спокійний і гладкий, як дзеркало.

Тим часом невідомий човен, очевидно, напружував всі свої сили в боротьбі з несподіваною стихією. Вітрила його було поставлено на рифи, і при яскравому місячному світлі тропіків, коли вночі майже так само ясно, як вдень, можна було спостерігати, як часом величезні хвилі перекочувалися через ніс і, пінячись, бігли вздовж палуби до самої корми. Незважаючи на те, що навколо «Матадора» був повний штиль, капітан Геркенс, побоюючись, що невідомий човен може «принести з собою вітер», розпорядився негайно зарифити всі вітрила. Матроси, не будучи в змозі усвідомити собі «надприродне видовище», що розігралося на їхніх очах, стовпилися на палубі з блідими обличчями в боязливому очікуванні якоїсь страшної розв’язки.

Тим часом «примарний» корабель раптово змінив курс і опинився прямо перед бугшпрітом «Матадора». Всі схопилися один за одного в очікуванні, мабуть, неминучого зіткнення; деякі матроси намагалися кинутися за борт. Але ось загадковий човен знову змінює курс і в кабельтові (морська міра довжини) відстані перетинає курс «Матадора». У той час як він на вітрилах з натягнутими, як струни, снастями відлетів в південному напрямку, несучи з собою хвилі і вітер, на «Матадорі» побачили, що яскраве світло в капітанській каюті на кормі, що виднілося весь час крізь дно ілюмінатора, раптово згасло, а через хвилину зник і таємничий човен. Годі й говорити про те, що капітан Геркенс і офіцери недовго були в подиві щодо загадкового явища; зате матроси пережили хвилини справжнього панічного страху.

Справу роз’яснили, нарешті, в порту Колатеа Нуено (Чилі); тотожність відбитого човна була встановлена, коли капітан Геркенс познайомився в цій гавані з вмістом рапорту одного данського човна, що заходив у Колатеа Буена за три тижні до приходу «Матадора». За словами рапорту, в ніч на 27 березня, близько півночі, під час сильного шторму, в капітанській каюті стався вибух лампи, причому старший штурман отримав сильні опіки. Отже, обидві дати збігалися, а з подальших довідок з’ясувалося, що міраж, безсумнівно, був відображенням саме цього данського човна.

Вчених вже давно займає питання, як далеко може взагалі передаватися повітряне відображення. Коли звірили час і градуси довготи двох човнів, виявилося, що відстань між «Матадором» і датським човном під час появи міражу дорівнювала 930 миль (1 700 км), а з карти за березень було встановлено, що в ті часи в тій частині Тихого океану вибухнув сильний шторм».

Тут ми цілком потрапляємо в область загадок. І по сьогодні не висловлені навіть приблизні міркування, які намагалися б науково, зі здоровим глуздом і, не відхиляючись від законів оптики, пояснити описані «наддалекобійні» міражі. А загадка дійсно складна: передача зображення в незменшуваному масштабі, та ще й дивовижне охоплення міражами земної поверхні (а при таких дистанціях, як 800 або 1700 кілометрів, цією кривизною аж ніяк не можна знехтувати). Чи однакова причина і природа цих міражів? Чи придатні – хоча б для деяких міражів цього класу – здогадки про якісь «лінзи» з повітря? Чи не можна думати, особливо стосовно до наших випадків (Сан-Хосе і «Матадор»), про можливість повторюваного міражу (міраж від міражу)? Здавалося б, тільки цим і можна пояснити собі видимість корабля в натуральну величину більш ніж за півтори тисячі кілометрів. Чи не мають таке ж походження ті міражі, які об’єднуються під ім’ям «Летючого голландця» і які, принаймні, в певній частині випадків, безумовно, не є одним тільки плодом переляканої фантазії?

З іншого боку, чи не можуть такі випадки як бачення гігантськи збільшеної Страсбурзької дзвіниці, бути зближені з тими ще не до кінця поясненими атмосферними явищами, які метеорологи відносять до групи так званих гало? (Найбільш відоме з них знамените «Брокенське видіння».) У найпростіших випадках гало мають вигляд одного або декількох світлих кіл навколо сонця або місяця в більш своєрідних – видно не тільки кола, а й силуети спостерігачів на загальному туманному тлі неба.

Нарешті, за певних умов (цей-то вид гало і спостерігався вперше на горі Брекен в Німеччині) зображення спостерігачів розростається в колосальні тіньові фігури на хмарах. Кожен спостерігач бачить свою голову, одну з усіх, оточену райдужним ореолом, а тіньові фігури всіх присутніх повторюють всі їх жести, рухи, розкланюються, знімають капелюхи, і т. д. Подібний феномен спостерігався і в Швейцарії, з вершин Пілатуса і Риги, і, за повідомленням Фламмаріона, з повітряної кулі, величезний силует якої на хмарному тлі неба залишив незабутнє враження у аеронавтів.

Автор: Н. Бернштейн.

P. S. О чем еще говорят британские ученые: о том, что возможно для некоторых офисных руководителей после тяжелого офисного труда в качестве миража вполне может привидится какое-нибудь удобное кресло персонала на котором даже можно не менее удобно поспать и продуктивно поработать.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *