Венера і Земля: сусіди, але не сестри

Венера і Земля

В кінці березня 1974 року до Венери підійшла американська міжпланетна станція «Маринер-10». Не можна сказати, що вона «побачила» там багато нового. Чи не тому, що отримане ненове, а тому, що здебільшого невидиме: тільки ультрафіолетове, що не помітне оком випромінювання відкрило нам існування у Венери чогось на кшталт кілець Сатурна, але не твердих, а газоподібних, «зроблених» з окислу вуглецю. Звідки вони взялися, як утворилися? Єдине, що ми про них поки знаємо, – вони існують. І мають форму диска, що оперізує планету по екватору.

І ще одна не видима простим оком прикраса Венери: хмарні спіралі, увінчують її полюса. Їх розгледіли ультрафіолетові датчики. Найдивовижніше в цих спіралях – «одноманітна красивість» симетрія, з якою ці «вуалеві стрічки» обвивають північну і південну шапки планети.

І потім «Венерине око». Його існування передбачалося і раніше, але тепер-то стало ясно, що ця гігантська пляма, яке простягнулася на сім тисяч кілометрів в ширину, а в довжину, з півдня на північ – на дві тисячі кілометрів.

Астрофізики поки що прийшли до висновку: перед нами величезне вируюче щось в атмосфері Венери. «Око» служить досить точною відміткою того пункту, який в даний момент лежить проти Сонця, де сонячне тепло падає на хмари планети прямо перпендикулярно їх площині.

Втім, «око Венери» прямо на Сонце не дивиться. Як би скоса поглядає Венера на світило з точки, зміщеної на захід на 3500 кілометрів від тієї, що лежить прямо під Сонцем. Зате по положенню «ока» можна встановити, що вся атмосфера цієї планети обертається з ураганною швидкістю, що досягає 360 км на годину.

«Око Венери» нерухоме щодо цього урагану. Природно, перед ним виникає щось на зразок тих «вусів», що прикрашають, наприклад, опору моста, яка протистоїть потоку водної стихії. Цю стоячу хвилю тепер ясно вдалося спостерігати на космознімках.

Венера

А ось ще особливість венеріанської атмосфери. Скажена її швидкість, очевидно, явище повсюдне. Тому виходить, що ближче до полюсів кутова швидкість вітру більше, ніж у екватора. Це щось, наскільки можна судити, і створює у полюсів завихрення хмарності, ті самі спіральні смуги, що так вразили вчених, коли перед ними вперше з’явилися ультрафіолетові знімки крайнього півдня і півночі планети.

Є у неї й інші «впорядковані дивацтва». На борту «Маринер-10» прилади вимірювали фізичні параметри венеріанської верхньої атмосфери. Ось що вони відкрили: на загальному тлі закономірного похолодання, в міру віддалення від поверхні планет, на висотах 56, 58, 61 і 63 км абсолютно несподівано виявлені чіткі, різко обмежені температурні перепади.

Заряджений електрикою шар повітряної оболонки – іоносфера – теж виявився «смугастим». Електрони в ньому розподілені, в загальному, досить рівномірно, але в шарах, віддалених на 320 і 140 км від поверхні планети, вони раптом скупчуються в густий «рій».

Американська станція «Маринер-5» підтвердила: магнітного поля у цієї планети немає, принаймні, такого, щоб воно по силі досягало хоча б однієї сотої земного. На «Маринер-10» прилад був в тисячу разів більш чутливий, ніж на його попереднику. Але і він не «засік» ніяких слідів існування венеріанської магнітосфери.

Раніше вважали, що на Венері колись були моря, але потім вони зникли. Якби це було вірно, в газовій оболонці планети було б повно дейтерію – йому з його вагою на відміну від звичайного водню в космос не втекти. Але дейтерію не знайшли.

Венера

А звідси важливий висновок: Венера, хоча і сусідка, але аж ніяк не «сестра» Землі, схожість між ними куди менше, ніж вважалося до сих пір, і бачити в ній, то чи віддалене минуле нашої планети, то її майбутнє – не можна.

Не тільки газова оболонка Венери, але і багато рис її цілком твердого тіла стали об’єктом уваги «Маринер-10». Здавалося б, вчені і раніше знали, якою масою вона володіє. Але тепер зуміли в п’ятсот разів підвищити точність вимірювань. І ми дізналися, скільки «важить» ця планета, з такою ж точністю, з якою ми знаємо це про нашу рідну Землю.

Дані про кожен крок «Маринер-10» на його орбіті дозволили встановити: фігура Венери куди ближче до класичної кулі, ніж Земля. Мабуть, справа тут в повільному обертанні нашої сусідки.

Автор: Б. Сілкін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *