Штучні супутники Марса

Фобос та Деймос

Не менш дивні, ніж канали, крихітні супутники Марса. Якщо вважати, що їхня відбивна здатність дорівнює відбивній здатності поверхні Марса, то виходить, що Фобос повинен мати поперечник в 16 кілометрів, а Деймос і того менше – близько 8 кілометрів. Обидва супутники, що обертаються навколо Марса у площині його екватора по орбітах, майже не відрізняється від окружностей. Походження цих небесних тіл, за висловом академіка В. Г. Фесенкова, «представляє глибоку загадку космогонії». Справді, як виникли Фобос і Деймос!

Вони не могли відокремитися від планети, так як в цьому випадку їх маси повинні бути значно більше. Крім того, Фобос не міг би обертатися навколо Марса швидше, ніж ця планета навколо своєї осі. Супутники Марса не могли бути захоплені і звідкись ззовні, так як в такому випадку їх орбіти лежали б у різних площинах і були б сильно витягнуті. Не могли вони утворитися і з теорії О. Ю. Шмідта, тобто шляхом об’єднання безлічі дрібних твердих частинок, так як при нікчемній масі Фобоса і Деймоса їх орбіти і в цьому випадку були б сильно витягнутими еліпсами.

В даний час не можна вказати жодного природного процесу, який привів би до утворення супутників Марса. Все пояснюється, однак, дуже просто, якщо припустити, що Фобос і Деймос – штучні супутники, створені марсіанами. Така ідея була вперше в 1951 році висловлена американським астрономом Геодом і детально розвинена в 1958 році професором І. С. Шкловським.

Супутники Марса мають майже кругові орбіти. Такими ж орбітами володіли і радянські космічні кораблі-супутники. Найбільш вигідно з енергетичної сторони запускати штучні супутники з екватора планети. Фобос і Деймос, як вже говорилося, рухаються в екваторіальній площині Марса.

При обертанні навколо Марса Фобос відчуває дивне прискорення, яке можна пояснити, як показав І. С. Шкловський, лише в тому випадку, якщо супутник Марса представляє собою порожнисту кулю – форму, неможливу для природного небесного тіла. До речі, якщо Фобос і Деймос мають блискучу, дзеркальну поверхню, то їх поперечники повинні бути в багато разів менше зазначених раніше (порядку 1-2 кілометрів).

Штучні споруди таких розмірів при високому рівні техніки не повинні вважатися неможливими. Як відомо, вже зараз на Землі проектуються великі стаціонарні штучні супутники Землі (у формі коліс), поперечники яких складатимуть десятки і навіть сотні метрів. Таким чином, за всіма даними, супутники Марса мають штучне походження.

КОЛИ СТВОРЕНО СУПУТНИКИ МАРСА!

На думку І. С. Шкловського, супутники Марса були створені давним-давно – щонайменше, десятки мільйонів років тому, і зараз їх можна розглядати лише як мертві пам’ятники давно зниклої цивілізації. З цим навряд чи можна погодитися. Мені думається, що супутники Марса з’явилися на своїх орбітах зовсім недавно – всього близько ста з половиною років тому. До такого висновку призводить дивна історія їх відкриття. Ще Кеплер висловив здогад, що навколо Марса повинні кружляти два супутники. Їх ретельно шукали протягом двох століть. Гершель і Лассель, великі спостерігачі минулого, з допомогою своїх велетенських телескопів відкрили супутники Урана – набагато більш важкі для спостереження, ніж Фобос і Деймос, тоді як останніх ніхто з них не бачив.

Після 1862 року стало загальновизнаним, що у Марса супутників немає. Але ось в 1877 році під час чергового великого протистояння Марса супутники Марса несподівано побачили, і не на одній, а на багатьох обсерваторіях. Причому, з тих пір їх вдавалося спостерігати не тільки у великі, але навіть у дуже невеликі телескопи, незрівнянно меншої потужності, ніж рефлектори Гершеля і Лассела! Напрошується природний висновок: Фобос і Деймос були створені марсіанами між 1862 і 1877 роками.

Припущення про недавнє виникнення супутників Марса зустріло деякі заперечення. На думку московських астрономів В. Мороза і П. Щеглова, відкриття цих супутників в 1877 році пояснюється просто поліпшенням якості телескопів. Але ж в 1877 році супутники Марса побачив не тільки Холл в кращий рефрактор світу. Їх виявили більшість інших вчених Європи та Америки, причому астрономам Трувело і Ерку вдалося спостерігати Деймос в телескопи з поперечником в 16 і навіть 12 см. Ці маленькі рефрактори минулого вже у всякому разі поступалися в потужності велетенським рефракторам Гершеля і Ласселя.

Мороз і Щеглов вважають, що відкриттю супутників Марса перешкоджав оптичний ореол навколо його зображення. Однак відомо, що ширина цього ореолу не перевищує видимого радіуса диска Марса, а тому Фобос, не кажучи вже про Деймос, всередину ореолу не потрапить. Телескопи Гершеля і Ласселя, звичайно, за своїми якостями значно поступалися сучасним великим рефракторам, але не слід і применшувати їх можливості. Ряд далеких взаємодіючих галактик, що звернули на себе увагу тільки в останні роки, був вперше помічений в минулому столітті Гершелем, Ласселем і Россом. Тому підозру про невеликий вік супутників Марса поки не можна вважати спростованою.

На користь недавнього утворення Фобоса і Деймоса можна навести й інші аргументи. Супутники Марса, як і штучні супутники Землі, повинні піддаватися безперервному бомбардуванню з боку найдрібніших мікрометеоритів. Не важко підрахувати, що за сотні мільйонів років штучні супутники Марса були б повністю зруйновані мікрометеоритами, не кажучи вже про можливі їх катастрофічні зіткнення з більш великими небесними каміннями. Але Фобос і Деймос існують і, отже, мають набагато менший вік, ніж вважає І. С. Шкловський.

Якщо прийняти, що Фобос має металеву блискучу поверхню, то його поперечник повинен бути близький до 2 км, а маса – вимірюватися сотнями мільйонів тонн. Тоді, виходячи з спостережуваної кількості метеорної матерії, що надходить на Землю, і враховуючи її руйнуючий ефект, легко підрахувати, що можливий максимальний вік Фобоса вимірюється всього десятками тисяч років, і вже у всякому разі, не досягає 500 мільйонів років, як вважає І. З . Шкловський. Швидше за все, вік супутників Марса насправді ще менший.

Ми вже говорили, що сезонні зміни каналів не можна пояснити природними причинами. Ці зміни повторюються щорічно – значить і в наші дні безперебійно діє грандіозна іригаційна система марсіан. У 1952 році на Марсі несподівано виявили незнайому зеленувату пляму – нове «море» площею з нашу Україну! Назване Лаокооновим вузлом, це дивне утворення темніє з кожним роком, зберігаючи, загалом, свої обриси. Хто ж озеленив величезну область марсіанської пустелі! Чому від року до року рослинність тут не чахне, а, навпаки, стає все густішою, могутнішою!

І в цьому дивовижному факті можна бачити явний прояв інтенсивної діяльності марсіан, що продовжують боротися з суворими умовами своєї планети. Між іншим, подібні загадкові зміни, правда, менших масштабів, спостерігалися на Марсі і раніше, наприклад, в області марсіанського Озера Сонця.

Час від часу на поверхні Марса спалахують якісь дивні сліпуче яскраві точки, і слідом за цим спостерігачі помічають крихітні хмарки, що нагадують ті, які утворюються при сильних вибухах. Такі явища спостерігалися в 1937, 1951, 1954 роках і навіть останнім часом, причому їх тривалість вимірюється кількома хвилинами, а іноді й секундами. Важко поки сказати, що це таке, але безсумнівно, що сусідня планета живе своїм, поки не цілком зрозумілим, життям.

Автор: Ф. Зігель.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *