Космічні промені

Космічні промені

Колись вважалося, що Всесвіт настільки ж однорідний, як і безмежний. Якщо не брати до уваги розкиданих там і сям досить рідкісних зірок, весь інший простір – вакуум. Згодом з’ясувалося, що Галактика заповнена найрізноманітнішими частинками, космічним пилом, газовими хмарами, згустками магнітних полів і випромінювань. Будова її виявлялася все більш складною і, відповідно, вимагала додаткових досліджень.

Нещодавно науковці університету Вісконсіна Дональд Кокс та Барем Сміт запропонували гіпотезу, згідно з якою наша Галактика схожа на бджолині стільники. На їхню думку, при вибухах наднових зірок в просторі виникають своєрідні «тунелі» з дуже малою щільністю матерії. І так як на те, щоб такий «тунель» поступово затягнувся, йде не менше чотирьох мільйонів років, а нові вибухи наднових відбуваються набагато частіше, вся Галактика набуває вигляду не те голландського сиру, не те бджолиних сот.

Спершу ця «дірчаста» гіпотеза просто «висіла в повітрі». Правда, в її користь говорили деякі особливості в поширенні рентгенівського випромінювання, поведінки ультрафіолету, розподілу скупчень водню в космосі. Однак все це, що називається, «глухі» свідоцтва, доказом їх вважати було важко. Але ось номер «Астрофізікл Джорнел» зі статтею Дональда Кокса і Барема Сміта потрапив на очі Джону С. Скотту, науковому співробітнику Кітт-Пікської обсерваторії, що знаходиться в горах штату Арізона. Вузька спеціальність Джона Скотта – космічні промені, ці мандрівники Всесвіту, які прибувають до нас з усіх боків і здатні розповісти тому, хто вміє ставити їм питання, чимало корисного про все, що зустрічається їм на шляху.

Однак, щоб як слід зрозуміти їх розповідь, необхідно знати основні початкові факти їх біографії, особливо вік. А як раз в цьому «анкети» космічних променів не збігаються.

Якщо виходити зі співвідношення різних частинок, що входять до їх складу, з властивим цим часткам енергіям, то космічним променям, коли вони прибувають на Землю, виповнюється 10-20 мільйонів років.

Якщо ж, знаючи приблизну швидкість променів, покласти в основу середню щільність міжзоряної матерії, яку їм доводиться долати на шляху від місця народження до нас, то їх вік повинен бути зовсім «дитячим» – всього три мільйони років. Така розбіжність вже давно бентежить уми астрономів, астрофізиків, фахівців з космології.

Але ж багато вчених не без підстав вважають батьківщиною космічних променів якраз наднові зірки – саме вибух такої зірки, на їхню думку, викидає в простір потоки часток. Поєднавши дві гіпотези містком власної ідеї, Джон Скотт припустив: вся справа в «тунелях» Кокса – Сміта!

Дійсно, якщо Наднова розхлюпує космічні промені, їм теж найвигідніше податися в «пустотні» область, що залишилася від попереднього аналогічного вибуху. Тут вже заряджені частинки можуть поширюватися майже безперешкодно, з куди більшою швидкістю, ніж в забитому матерією іншому космосі. Значить, рухаючись по «тунелю», вони можуть за якісь три мільйони років подолати відстань, на яку їм раніше астрофізики виділяли десять, а то й усі двадцять мільйонів років.

Передбачає Сміт і можливі заперечення: а що заважає космічним променям прориватися крізь незримі стінки ваших гіпотетичних тунелів і йти світ за очі, в безмежні простори Всесвіту? Однак він нагадує, що ці промені складаються з частинок заряджених, а їх-то стінки «тунелю» будуть неминуче відбивати своєю магнітною силою всередину, перешкоджаючи будь-якій спробі втечі у відкритий космос.

Звичайно, незважаючи на свою стрункість, гіпотеза Кокса – Сміта – Скотта поки ще залишається гіпотезою. Теорією її зроблять спостереження астрофізиків, які вже обнишпорюють небо у всіх напрямках в пошуках її доказів. Або спростувань.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *