Дивимося зоряне небо. Продовження.

телескоп

За останні роки наші знання про небесні об’єкти зросли не тільки завдяки удосконаленню інструментів і методів дослідження. На озброєння науки надходять нові, більш потужні телескопи і спектрографи, використовуються фото-і термоелементи. Поряд з ними астрономи застосували засоби і методи, які дозволяють проникати в абсолютно недоступні раніше області, далекі від видимої ділянки спектра. Йдеться про радіоспостереження і про “вторгнення” в ультрафіолет.

Трохи більше чверті століття тому було відкрито, що різні небесні світила поряд з видимим світлом випромінюють радіохвилі. На основі цих відкриттів виникла нова плідна наука – радіоастрономія, яка значно поповнила наші знання про природу небесних об’єктів. Досягнення радіоастрономії настільки великі і різноманітні, що навіть стисло розповісти про них в рамках однієї статті неможливо.

Але нас в даному випадку цікавить, перш за все, сузір’я Оріон. Який внесок внесла радіоастрономія у вивчення цієї області неба? Мабуть, найбільш показові результати дослідження знаменитої Великої туманності Оріона.

Згадаймо, що в складі туманностей найбільше самого легкого газу – водню і що поблизу туманності Оріона мається кілька блакитних гарячих зірок. Під дією випромінювання таких зірок відбувається так звана іонізація водню (атом водню втрачає свій електрон), який при цьому набуває здатність випромінювати радіохвилі. Тож не дивно тому, що туманність Оріона виявилася потужним джерелом радіовипромінювання. Аналіз цього випромінювання дозволив дізнатися багато нового про фізичний стан речовини в космічних туманностях. Радіоспостереження, порівняно зі звичайними оптичними спостереженнями, мають ту перевагу, що радіохвилі безперешкодно проходять через пилові хмари, що не пропускають видиме випромінювання.

Тому нові дані допомогли уточнити значення маси туманності Оріона: вона не перевищує 1000 сонячних мас і є лише «невеликим» вкрапленням в гігантській хмарі нейтрального водню, виявленому радіоспостереженням в області Оріона. Ця хмара діаметром близько 300 світлових років має загальну масу, приблизно в 50-100 тисяч разів більшу, ніж наше Сонце!

Радіоспостереження підтвердили відкриття вченого П. П. Паренаго, який виявив розширення всієї системи зірок і туманностей області Оріона. Мабуть, кілька мільйонів років тому в Оріоні утворилися гарячі зірки, які з великими швидкостями стали рухатися в різні боки. В даний час відомо кілька зірок, що розходяться від центра Оріона зі швидкістю 100 км/сек.

У ДАЛЕКОМУ УЛЬТРАФІОЛЕТІ

Цікаві результати отримані при дослідженні Великої туманності Оріона в протилежній сфері спектра – в далекому ультрафіолеті (невидимому оком випромінюванні з довжиною хвилі коротше 4000 ангстрем). Експерименти в цій області спектра стали можливими, завдяки величезним успіхам в запусках космічних ракет і штучних супутників Землі. Раніше подібні роботи були неможливі, оскільки на висоті близько 30 кілометрів над Землею знаходиться шар озону (трьохатомний кисень), який повністю затримує все випромінювання з довжиною хвилі коротше 2900 ангстрем. Ракети з науковою апаратурою, що піднімаються на висоту більше 100 км, долають озонний бар’єр і дозволяють зареєструвати випромінювання ультрафіолетових і рентгенівських променів.

Серед перших об’єктів, вивчених в ультрафіолетовій області, опинилася і туманність Оріона. Хоча центр області світіння в видимих і ультрафіолетових променях збігається, але в другому випадку туманність виглядала значно ширшою. Крім того, астрономи зовсім не очікували, що світіння туманності в далекому ультрафіолеті виявиться таким інтенсивним. Подальші дослідження цього цікавого об’єкту покажуть, яка природа цього свічення, і дозволять виявити інші, ще невідомі властивості. Так на прикладі невеликої ділянки неба можна побачити, що в міру розвитку науки і техніки все далі і далі відсуваються кордони досліджуваної частини Всесвіту, все глибше проникають люди в її таємниці.

Автор: В. Ф. Єсіпов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *