Експериментальний «алкоголізм»

алкогольна залежність

У старовинній арабській легенді розповідається, як якийсь алхімік у пошуках філософського каменю випадково виявив п’янку дію етилового спирту. Здивований його вражаючими властивостями проганяти печаль і викликати бадьорість, алхімік вирішив, що йому вдалося відкрити «еліксир життя». В цій легенді викладена сутність початкових поглядів на алкоголь як на чудову «воду життя» (Aqua vitae). Але поступово люди переконалися, що за минущі радості сп’яніння людина, зрештою, розплачується гірким похміллям, хворобами та злиднями.

Хвалебні гімни змінилися прокляттями на адресу цього “великого брехуна”. Було доведено, що пияцтво веде до важких захворювань, скорочує тривалість життя в середньому на 10 років, є найважливішою причиною катастроф, злочинів, розпаду сім’ї, завдає колосальний економічний збиток.

Чим же визначається прагнення вживати спиртні напої і що сприяє розвитку алкоголізму?

Мотиви, що спонукають людей вдаватися до сп’яніння, різноманітні. Людина п’є тому, що п’ють інші, п’є при побаченні і при розлуці, п’є для втамування голоду і для збудження апетиту, для того, щоб зігрітися, і для того, щоб освіжитися, з метою прогнати сонливість і для того, щоб поліпшити сон, з горя та з радості і так далі.

Такими ж психологічно зрозумілими причинами намагалися в минулому пояснити і ті форми важкого пияцтва, які властиві алкоголікам. При цьому приділялася особлива увага важким душевним переживанням. Інша, не менш стара концепція зводила проблему алкоголізму до порочності і гріховності, а дещо пізніше в основу була поставлена розбещеність і слабовілля.

На цих теоріях будувалися один час і заходи боротьби з пияцтвом: релігійні проповіді, суворі покарання, моральне засудження, заклики до стриманості, поміркованості, совісті і честі. Однак всі ці заходи давали досить незначні результати. Незважаючи на всі урочисті обіцянки і найкращі наміри, п’яниці ніяк не могли навчитися пити «помірно». Мало-помалу вченим, які прагнуть розібратися в хаосі «приводів» до пияцтва, стало ясно, що слід чітко розрізняти «звичайне» (помірне) споживання спиртних напоїв, яке поширене повсюдно, і хворобливий потяг до алкоголю, що виникає при алкоголізмі.

Виявилося, що сутність останнього полягає саме в цьому потязі, а не в більшій кількості вживаних алкогольних напоїв або «слабкості волі». Звичайне «побутове» споживання спиртних напоїв визначається соціальними факторами і соціально-психологічними закономірностями (традиції, наслідування і так далі). Тут, по суті, не можна говорити про «потяг» до них. Алкогольні напої використовуються лише як засіб підвищення настрою, як сурогат емоційних переживань.

Алкоголізм, що згодом розвивається у деяких осіб призводить, однак, до певних змін в організмі. Тривале отруєння етиловим спиртом порушує роботу мозку, перебіг обмінних процесів, веде до ураження нервових клітин і внутрішніх органів, різних хворобливих явищ і психічних розладів. Виникаючі при цьому біологічні зрушення супроводжуються звиканням організму до алкоголю і характерною зміною (збоченням) реакцій на його введення і позбавлення.

Серед різних проявів збочених реакцій на алкоголь найважливіше місце належить різним формам хворобливого потягу до нього. Сюди відносяться: «втрата контролю» над кількістю споживаного алкоголю (коли, почавши пити, алкоголік не може зупинитися) і потреба в тому, щоб похмелитися, змушує вживати зранку якусь дозу спиртного для того, щоб придушити болісні відчуття в серці, шлунку, пом’якшити тривогу, тремтіння в руках. Крім цих форм потягу, що виникають вдруге, тобто після зловживання алкоголем, існує “первинний”, так званий «психологічний», потяг (або «психологічна залежність»). Ця періодично виникаюча тяга до спиртного супроводжується тривогою, занепокоєнням, розладом апетиту і сну. Вона спонукає алкоголіка до випивки, незважаючи на всі тяжкі наслідки для нього самого, його сім’ї і положення в суспільстві.

Джек Лондон у своїй автобіографічній повісті «Джон Ячмінне Зерно…» образно малює шлях поступового розвитку пристрасті до алкоголю. «Я перетворився на чудовий ходячий спиртовий факел. Він харчувався власним жаром і розгорявся все наполегливіше. За весь день я не знав хвилини, коли мені не хотілося б пити. Я почав переривати роботу на середині, щоб випити келих після п’ятисот написаних слів. Незабаром я став випивати і перед тим, як приступити до роботи… Мій мозок не в силах був думати про що-небудь, крім одного, що там, в іншому кінці кімнати, у винному погребі стоїть “ячмінне зерно…”. Весь час, поки я писав, болісна тяга не покидала мене… Який жах! Якщо хміль міг до такої міри поневолити мене, не алкоголіка за природою, як же повинен страждати справжній алкоголік…»

Сучасні методи лікування алкоголізму не ліквідують зазначену «збочену» реакцію на алкоголь і не запобігають появі «психологічного потягу». Лікарі, використовуючи умовно-рефлекторні методи, психотерапію та інші засоби, поки прагнуть лише домогтися утримання алкоголіка від спиртних напоїв. Але, як відомо, це вдається далеко не завжди. Як давно помітив лікар А. А. Певницький, найважче — змусити алкоголіка жити тверезим серед п’яниць. Потрапляючи у звичне мікросередовище (горезвісну «компанію»), алкоголік щодня піддається спокусам, встояти перед якими йому дуже важко, тим більше що у нього часто немає твердого внутрішнього бажання протистояти їм. Він заспокоює себе міркуванням, що тепер-то він навчений гірким досвідом і спробує лише «трошки». Тяга до спиртного у формі “психологічної залежності”, однак, не зникла. Вона посилюється після неприємностей, сварок. І варто алкоголіку після лікування знову вжити навіть невелику дозу алкоголю, як у нього знову спалахує потяг до алкоголю, забутими виявляються всі добрі наміри, і починається знову тяжке пияцтво.

Абсолютно ясно, що тільки поглиблене вивчення біологічних механізмів звикання і потягу до спиртних напоїв повинно допомогти знайти більш ефективні способи лікування алкоголізму.

Не торкаючись соціологічних, психологічних і психіатричних питань, розглянемо коротко деякі результати вивчення цих механізмів. Фізіологічні теорії базуються на тому, що в основі алкоголізму лежить біологічна «недостатність» (набута або природжена). З цієї точки зору алкоголь тимчасово нормалізує фізіологічні процеси в організмі. Більшістю авторів оспорюється гіпотеза про наявність певної схильності до алкоголізму, властивої нібито особам з так званою астенічною статурою, зниженою активністю деяких залоз внутрішньої секреції (гіпофізарно-надниркового апарату, статевих залоз) і особливим типом обміну речовин.

Генетичні дослідження свідчать лише про те, що мова може йти про наявність в деяких випадках спадково обумовленої неспецифічної «вразливості» щодо алкоголю, що виявляється, однак, при наявності відповідного негативного впливу середовища.

В результаті великої кількості фізіологічних і біохімічних досліджень було уточнено характер спричинених хронічною алкогольною інтоксикацією порушень вищої нервової діяльності, змін електричної активності мозку, розладів вуглеводного, жирового, білкового, водного і мінерального обміну, особливості ураження печінки, ендокринної системи і так далі. Однак багато біологічних закономірностей, що визначають виникнення звикання і хворобливого потягу до спиртних напоїв, залишаються ще неясними.

В плані перевірки біологічних теорій «потягу» великий інтерес представляє так званий «експериментальний алкоголізм» у тварин. Ще співробітниця В. П. Павлова — М. К. Петрова, а пізніше вчений М. А. Гольденберг і його співробітники привчали собак пити розчин спирту і спостерігали у них явища, що нагадують похмілля у людини. Потім вдалося вивести деякі лінії щурів, які «воліли» розчин етилового спирту солодкій воді.

Вченими запропонований також ряд методів, за допомогою яких у щурів, що «віддавали перевагу» розчину цукру, можна викликати «потяг» до алкоголю. Так, американський вчений Уїльяма і чилійський вчений Мардонес з співробітниками встановили, що якщо виключити з харчування щурів деякі речовини, зокрема вітаміни групи В, це викликає у них потребу в алкоголі. У ряді робіт було показано, що такого роду «потяг» можна викликати і іншими шляхами: введення щурам хлористого натрію, препарати, що викликають загибель печінкових клітин, гормони, що пригнічують активність щитовидної залози або знижують рівень цукру в крові. Однак надії авторів цих робіт вилікувати алкоголізм у людей, застосовуючи відповідні вітаміни, гормони та інші препарати, що впливають на обмін речовин і функції печінки, не виправдалися. Недолік всіх цих досліджень — це ігнорування регулюючої ролі нервової системи. Звідси спроба звести сутність такого складного явища, як потяг до алкоголю, до браку в організмі якоїсь певної речовини або ураження якогось одного органу.

Ближчі до «людського» алкоголізму «моделі», за допомогою яких у тварин викликають “експериментальний невроз” і стан тривоги. Досягається це шляхом створення “конфліктної ситуації”, за допомогою больових впливів, холоду. Вивчення результатів всіх цих досліджень свідчить про те, що «потреба» в етиловому спирті може бути викликана різними способами. Чим же це пояснити?

Успіхи сучасної нейрофізіології дозволили встановити, що у людини існують нервові центри, які контролюють різноманітні процеси обміну речовин, діяльність залоз внутрішньої секреції і внутрішніх органів. Ці ж центри, тісно пов’язані з корою головного мозку, керують настроєм (емоціями) і різними потягами: до їжі, до води та інших.

Як показав американський дослідник Олдс, а потім і інші фізіологи, ці центри тісно пов’язані з двома системами: «задоволення» («заохочення») і «незадоволення» («покарання»). Якщо дратувати систему «задоволення» електричним струмом, то тварина і людина відчувають радість, блаженство, які вони прагнуть відчути знову і знову. Навпроти, роздратування другої системи викликає протилежний ефект: страх, тривогу, які живі істоти прагнуть уникнути.

Всі ці вроджені системи беруть участь в поведінці. Останнє, однак, залежить від мінливих умов зовнішнього середовища. В процесі індивідуального розвитку утворюються складні умовні рефлекси, що забезпечують пристосування організму до середовища, а людини до соціальних умов.

Оскільки потяг до алкоголю може бути викликаний шляхом зміни обміну речовин, порушення роботи залоз внутрішньої секреції і впливом на «емоції», то чи не є подібний потяг наслідком зміни активності систем головного мозку, що регулюють усі ці складні процеси?

З метою перевірки цього припущення вченими проводилися протягом ряду років різноманітні експерименти. Щурам вживляли електроди в різні ділянки мозку, в тому числі і в систему «покарання». Потім їх поміщали в клітини, де їм пропонувався вільний вибір між водою, розчином глюкози і спирту. Після цього відбиралися тварини, що пили тільки глюкозу або воду. Цим відібраним тваринам дратували електричним струмом систему “покарання”. В ході експериментів вивчалася поведінка тварин (вівся кінозапис) і реєструвалася електрична активність різних відділів мозку. Після закінчення дослідів вивчалися зрізи мозку і зміни, що відбулися в організмі щурів.

Перша серія дослідів показала, що при подразненні системи «покарання» у тварин виникали реакції страху, так званий оборонний рефлекс: вони металися по камері, були збуджені, відмовлялися від їжі, у них спостерігалась задишка. Всі щури, у яких виникли ці реакції, почали замість глюкози і води пити алкоголь. В результаті вживання спирту вони ставали спокійніше, чутливість до електричного впливу на систему «покарання» у них знижувалася.

Представляє інтерес і той факт, що роздратування цієї системи «покарання» супроводжується зміною вмісту в крові деяких біологічно важливих речовин (похідних адреналіну), а також порушенням обміну. Є підстави вважати, що ці явища пов’язані з виникненням «потягу» до алкоголю.

У другій серії експериментів електроди вживлялися в систему “задоволення”. Мережа електроструму замикалася за допомогою спеціальної педалі, що знаходилася в камері. Після того, як щур отримував розряд струму в систему «задоволення», він починав сам натискати на педаль, явно прагнучи повторно випробувати це відчуття. Частота натискань на педаль була дуже значною: до 100 в хвилину. Після цього щурі-«алкоголіки» переставали пити спирт і переходили на споживання глюкози і води, «лікуючись» таким чином від свого «алкоголізму». Статистична обробка даних підтвердила достовірність отриманих результатів.

Таким чином, було встановлено, що підвищення активності системи «покарання», що супроводжується реакціями тривоги і так званого стресу (напруги), викликає у тварин «потяг» до алкоголю, а підвищення активності системи «задоволення» пригнічує його.

Ця закономірність дозволяє по-новому пояснити і такі відомі лікарям факти, як схильність до алкоголізму у осіб з явищами тривоги і пригніченості, і, навпаки, відсутність такої схильності у людей з підвищеним настроєм (зокрема, алкоголізм не спостерігається у так званих маніакальних хворих з різким підвищенням настрою, багатослівних).

Разом з тим абсолютно ясно, що виникнення описаних експериментальних явищ залежить не тільки від роздратування систем «покарання» і «задоволення», але і від зміни діяльності всього мозку, зокрема від зміни взаємин його кори і підкірки, від утворення умовних рефлексів. З іншого боку “потяг” до алкоголю у тварин є не більше ніж моделлю алкоголізму — цієї складної соціально-біологічної проблеми. При цьому мова йде про моделювання лише однієї з форм потягу, а саме первинної («психологічної»), яка супроводжується розладом настрою і апетиту. Як вже зазначалося вище, «потяг» до алкоголю, особливо «вторинні» його форми, залежить від утворення умовних рефлексів на спиртні напої, звикання тканин та інших біологічних зрушень, які мають потребу в подальшому вивченні.

Але при всіх зроблених застереженнях отримані експериментальні дані проливають світло на деякі механізми виникнення хворобливої пристрасті до алкоголю. Це підтверджується і тим, що речовини, що пригнічують реакцію «уникнення» і підсилюють реакцію «задоволення» у щурів, зменшували у них «потяг» до алкоголю. До таких речовин відноситься, наприклад, лікарський препарат еленіум. Потрібно сказати, що ці ж препарати, зокрема і еленіум, надають сприятливий вплив і на осіб, що страждають алкоголізмом: покращують у них настрій, сон і апетит, пригнічують тягу до спиртного.

Проведені експериментальні дослідження представлять, ймовірно, в майбутньому інтерес і для практичної медицини. Досліди з електричного впливу на мозок проводяться не тільки на тваринах. При деяких захворюваннях центральної нервової системи вчені вживляють хворим електроди в різні структури головного мозку. В результаті зникає ряд хворобливих явищ, змінюється поведінка хворих. Такого роду втручання здавалися абсолютно фантастичними ще зовсім недавно. Однак прогрес науки, який свідчить, що «чудеса» стали буденним явищем, переконуватиме навіть завзятих скептиків і змушує вірити, що дійсно безмежні можливості науки.

Зрозуміло, що подібного роду дослідження на людині повинні проводитися з великою обережністю. Їм повинен передувати тривалий етап експериментальних робіт. Не підлягає сумніву, що вивчення природи різних хворобливих симптомів за допомогою їх моделювання має важливе наукове і практичне значення. Це, зокрема, відноситься і до алкоголізму.

Уточнення характеру патофізіологічних механізмів «потягу до алкоголю доповнює конкретно-соціологічні та соціально-психологічні дослідження, необхідні для більш широкого розгортання системи профілактичних, соціально-гігієнічних, виховних, громадських та медичних заходів по боротьбі з алкоголізмом.

Автор: Б. Сегал.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *