Чотири темпераменти

темперамент

Не можу сказати, в якому саме музеї, але добре пам’ятаю, що бачив картину, на якій були зображені четверо чоловіків, які грають за столом в карти. Один з них, досить посміхаючись, відкинувся на стільці і, простягнувши руку, показує партнерам карти. Інший напружено і дещо злякано дивиться на них. Третій, який сидів спиною до глядача, збуджено підхопився зі стільця. А четвертий спокійно спостерігає за подіями. Картина називається «Чотири темпераменту».

ЧОМУ ЧОТИРИ!

Людині властиво прагнення до систематизації явищ, які вона спостерігає. Так легше і зручніше розбиратися в усьому навколишньому. Ось чому з’явилися різні класифікації тварин, птахів, рослин, мінералів і т. д. Вже дуже давно почали робити спроби знайти якісь закономірності у розвитку людської особистості.

Найбільш активними в цих пошуках були лікарі. Повз їхню увагу не міг пройти, наприклад, той факт, що різні люди досить по-різному переносять одну і ту ж хворобу. У чому ж тут справа?

Першим відповів на це питання великий лікар Стародавньої Греції Гіппократ (460 – 377 роки до нашої ери). У масі людей, серед безлічі хворих і здорових, що пройшли перед його допитливим оком, він зумів побачити всього лише чотири типи. Треба підкреслити, що головним показником для нього був життєвий досвід. Що ж до теоретичних міркувань, висунутих їм, то їх неспроможність стала давно очевидною. Але дивовижна прозорливість цього найбільшого практика дозволила йому настільки вірно підмітити в людях деякі риси особистості, що його погляди витримали випробування у самого суворого екзаменатора – часу. Фізіологія XX століття, спираючись на сучасні методи дослідження, сказала: так, поділ людей на чотири основних темпераменту має під собою цілком реальний грунт.

ЩО КАЗАВ ГИППОКРАТ!

Він пояснював свою точку зору так: благополуччя організму залежить від правильного співвідношення в ньому чотирьох соків: крові, слизу, жовтої та чорної жовчі. Незначне переважання одного з цих соків над іншими обумовлює відповідні особливості темпераменту. Коли ж така перевага стає надмірною, людина захворює.

Якщо, наприклад, в організмі утворюється найбільше слизу – флегми (субстанція холоду), то в темпераменті людини на перший план виступають такі риси, як неквапливість, незворушність, спокійне ставлення до мінливостей життя. Інша справа, коли переважає кров – сангвіс (субстанція тепла). Такі люди швидкі, рухливі, гаряче реагують на все, що відбувається, легко переходять від одного настрою до іншого. Якщо ж в організмі найбільше сухої субстанції – жовтої жовчі (холі), то в такому випадку людина запальна, як порох, постійно напружена, легко вступає в сварки, рідко коли задоволена. А коли переважує кількість чорної жовчі – меланхолія, яка є носієм вологої субстанції, то ці люди часто плачуть, переважно перебувають у пригніченому стані, боязкі і нерішучі.

Така суть вчення Гіппократа про чотири темпераменти: флегматичний, сангвінічний, холеричний і меланхолічний.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЧЕРЕЗ 2009 РОКІВ

В історії науки можна навести чимало прикладів, коли наївні уявлення наших далеких предків отримували потім глибокий розвиток і ставали надбанням сучасності. Взяти хоча б вчення Демокріта про атомістичну будову матерії. Або діалектичні погляди Геракліта. А як же з теорією Гіппократа про чотири темпераменти?

Академік І. П. Павлов, вивчаючи функції головного мозку на собаках, встановив, що різні тварини по-різному поводилися в тих випадках, коли експериментатор особливими способами виробляв в їхньому мозку зіткнення двох взаємно протилежних процесів – збудження і гальмування. Виявилося, що в результаті такої «сшибки» у одних собак різко падала сила гальмівного процесу, і вони ставали надзвичайно збудливими, або, як називав їх І. П. Павлов, нестримними. У інших, навпаки, значно слабшав процес збудження і в поведінці на перший план виступали нерішучість, боягузтво.

Але були й такі тварини, які досить благополучно переносили «сшибку» двох процесів, і жоден з них не отримував явного переважання над іншим. Причому зазначено, що цю, так би мовити, центральну групу тварин можна розбити на дві підгрупи по їх стану під час дослідів. Одну з них становили спокійні, повільні собаки, а іншу – швидкі, рухливі. «Таким чином, – писав І. П. Павлов, – всі наші тварини розподіляються в чотири певні групи: дві групи крайових – збудливих і повільних тварин і дві – центральних, врівноважених тварин, але, проте, різних: одних – дуже спокійних та інших – надзвичайно жвавих. Ми повинні вважати це точним фактом».

Далі вчений пише: «Ми з повним правом можемо перенести встановлені на собаці типи нервової системи (а вони так точно характеризували) на людину. Очевидно, ці типи є те, що ми називаємо у людей темпераментами. Темперамент є сама загальна характеристика кожної окремої людини, сама основна характеристика її нервової системи, а ця остання кладе ту чи іншу печатку на всю діяльність кожного індивідуума».

Так точні фізіологічні дослідження підтвердили погляди геніального лікаря стародавності. Причому цікаво те, що ці дослідження велися із зовсім іншою метою і, можна сказати, мимоволі привели до висновків, згідних з вченням Гіппократа.

ТЕМПЕРАМЕНТ І ХАРАКТЕР

У висловлюваннях І. П. Павлова про чотири темпераменти слід звернути увагу на таку істотну деталь – «темперамент є найзагальніша характеристика кожної окремої людини, сама основна характеристика її нервової системи». Як розуміти цю вказівку?

Перш за все, розберемо, що таке темперамент. У повсякденному житті, коли ми називаємо якого-небудь чоловіка темпераментним, то маємо на увазі головним чином ту обставину, що він бурхливо проявляє свої почуття. Але таке розуміння занадто вузько. Тому що, говорячи про темперамент, не можна обмежуватися лише сферою почуттів. Під темпераментом слід розуміти не тільки емоційну збудливість, ступінь її вираженості, швидкість і силу течії різних почуттів, але й особливості перебігу розумових, а також вольових процесів. Сума всіх цих якостей і визначає особливості темпераменту, який, в свою чергу, служить органічною основою характеру людини, основою її особистості.

темперамент

Реакція людей з чотирма різними темпераментами на пом’яту шляпу.

Протягом всього життя людини досвід, що осягався нею, як би виводить візерунок на канві темпераменту, надаючи кожному з нас особливий характер, індивідуальну закінченість і неповторність. Причому можна сказати, що аналогічно, як канва визначає малюнок майбутнього узору, так і властивості темпераменту грають роль основи, базису в становленні характеру, у формуванні індивідуальної особистості кожної людини.

Чи означає це, що саме темперамент, чиї особливості починають проявлятися з перших років життя, зумовлює всю подальшу долю людини? Ні, не означає. Бо темперамент не є чимось незмінним, даним від народження на все життя, а піддається впливу зовнішнього середовища. Прості досліди, проведені співробітниками І. П. Павлова, добре довели це. Ось їх суть.

Щенят одної породи розділили на дві групи. Одну групу з перших днів виховували довгий час в клітці, а іншу – на волі. І виявилося, що щенята, які виросли в клітці, стали боязкими, невмілими, повільними. А їхні кровні брати і сестри, які провели весь час на волі, перетворилися на швидких, допитливих, завзятих тварин. Цей дослід переконливо говорить про те, як важливо правильно ставитися до нервової системи підростаючих поколінь з перших же днів життя, щоб не допустити небажаного формування темпераменту, а, отже, і характеру.

Але й потім, в більш пізні роки, можна приступити до виправлення тих чи інших рис особистості. А це робити іноді просто необхідно. Так, наприклад, люди запальні, різкі, незлагідні повинні систематично привчати себе до стриманості, до більш економної та доцільної витрати своєї нервової енергії. Тоді вони не будуть відчувати періодів занепаду сил, які часто наступають у них після надмірної активності. Меланхоліки ж, люди сором’язливі, нерішучі й боязкі, повинні всіляко долати ці особливості своєї вищої нервової діяльності. В першу чергу дуже важливо вибрати відповідну область праці. Бо встановлено, що людина з таким зниженим темпераментом виявляється хорошим, старанним трудівником, але тільки в умовах, відповідних її нервовим можливостям. При несприятливих же ситуаціях життя такої людини перетворюється на безперервний ланцюг всіляких страждань.

Може виникнути питання: а який темперамент краще? Звичайно, крайні типи – холеричний і меланхолійний – володіють, як правило, менш позитивними якостями, ніж середні – сангвінічний і флегматичний. Бо крайні типи нервової системи більш схильні до болючих зривів. Причому холерики частіше захворюють неврастенією, а меланхоліки – істеричними неврозами. Що ж до центральних типів, то І. П. Павлов вважав самим ідеальним сангвінічний темперамент, бо в цьому випадку всі основні властивості нервової системи – її сила, врівноваженість і рухливість – мають найкращі показники. Крім чітко визначених типів, є чимало людей, які володіють рисами, що відносяться до різних темпераментів. І треба сказати, що таких, мабуть, більшість.

Хоча характер формується на базі темпераменту, він цілком від нього не залежить. Більш того, правильне виховання характеру дозволяє людині подолати ті чи інші нерівності свого темпераменту. Саме тому можливі випадки, коли люди, яких за всіма ознаками треба було б віднести до меланхоліків, раптом на якийсь час, якщо це гостро необхідно, виявляють риси сильного характеру. І, навпаки, буває, на жаль, так, що сангвініки, коли їх погано виховали, показують себе людьми, що називається, безхарактерними.

Однак поділ людей за одним лише темпераментам не дає уявлення про всі сторони людської особистості. Бо при цьому не враховуються істинно людські, притаманні лише людям особливості вищої нервової або, кажучи іншими словами, психічної діяльності. Адже ознаки чотирьох темпераментів властиві і тваринам. Отже, такий поділ надто загальний, раз він однаково підходить до настільки різних представників живого світу, як людина і собака. Тому величезною заслугою І. П. Павлова і його учнів є дослідження, які дозволили внести в розуміння людської особистості якісно нові уявлення. Сутність цих нових уявлень сформульована у вченні про дві сигнальні системи, про художній, розумовий і середній типи.

Автор: А. В. Алексєєв.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *